Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року Справа № 910/5823/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Вовк І.В. і Мамонтова О.М.

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка", м. Київ (далі - Завод),

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014

зі справи № 910/5823/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арістей Компані", м. Київ (далі - Товариство),

до Заводу

про стягнення 45 811,94 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'яв.,

відповідача - Лебеденко Р.Р., Малинюк В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення 45 811,94 грн. вартості послуг за перевезення вантажів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2014 (суддя Кирилюк Т.Ю.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 (колегія суддів у складі: Калатай Н.Ф. - головуючий, Баранець О.М. і Пашкіна С.А.): задоволено апеляційну скаргу Товариства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано і прийнято нове рішення, згідно з яким: позов задоволено; із Заводу стягнуто на користь Товариства 45 811,94 грн. заборгованості і 1 727 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Завод просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, а рішення місцевого господарського суду від 10.06.2014 залишити без змін. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом статей 261 і 530 Цивільного кодексу України, а також незастосуванням ним у розгляді справи позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника та просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Товариством і Заводом укладено договір перевезення від 23.11.2010 № 160/10 (далі - Договір), за яким Товариство зобов'язалося доставляти вантажі Заводу на підставі його заявок у межах України, а Завод - оплачувати вартість наданих Товариством послуг.

Згідно з пунктом 2.1 Договору перевезення вантажів здійснюється на підставі заявок Заводу; форма заявок Договором не визначена.

Як доказ здійснення перевезень протягом вересня-жовтня 2011 року Товариством надано копії талонів замовників серії 12ААА №№ 697854, 697853, 697855, 697856, 697858, 697860 та 697861. Доказами фактичного здійснення перевезень є подорожні листи вантажних автомобілів та відповідні товарно-транспортні накладні.

Загальна вартість наданих послуг відповідно до рахунків-фактур від 14.10.2011 №№ А-00001404 і А-00001405 склала 45 811, 94 грн. Така ж вартість наданих Товариством послуг визначена й актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від тієї ж дати і з тими ж номерами, які підписані Товариством в односторонньому порядку.

Заводом зазначена вартість послуг фактично не заперечувалася, а його заперечення зводилися до констатування вад наданої Товариством документації (відсутність довіреностей вантажоодержувачів, відсутність в актах посилань на номер договору тощо).

Відповідно до пункту 3.2 Договору оплата за здійснені перевезення проводиться протягом 30 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури за звітний місяць за умови надання виконавцем підписаного акту приймання - передачі наданих послуг. До цього акта Товариство зобов'язане приєднати після здійснення перевезення належним чином оформлені (підписані повноважною особою та скріпленою печаткою або штампом Заводу) товарно-транспортні накладні, що підтверджують фактичне здійснення перевезень, довіреність суворої звітності з відміткою про одержання вантажу та податкову накладну.

За твердженням Товариства, відповідні документи направлялися Заводу в жовтні 2011 року та повторно - у лютому 2014 року. Докази такого направлення суду подано.

Водночас Заводом не подано доказів мотивованої письмової відмови від підписання актів здачі - приймання робіт (надання послуг).

Таким чином, Товариством було надано послуги на виконання Договору на суму 45 811, 94 грн., а Завод не виконав зобов'язань з їх оплати.

Заводом подано клопотання про застосування позовної давності. Оскільки Товариством позов подано після спливу позовної давності, в позові слід відмовити.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Згідно з умовами Договору:

- на підставі Договору робиться заявка та виписується дорожній лист, які являють собою основні документи для отримання вантажу для перевезення (пункт 1.3);

- перевезення виконуються лише на підставі заявок, що подає Завод не пізніше 16 години дня, що передує дню перевезення, для виконання міських, приміських та технологічних перевезень, а при міжміських перевезеннях - за 36 годин до дня перевезення. Заявка повинна містити такі відомості: назву та інші відомості про вантаж, адресу, дату та годину подачі автотранспорту Заводу, контактний телефон та відповідальну особу, маршрут перевезення, адресу місця розвантаження, пробіг, час роботи, назву вантажоодержувача. У разі термінового перевезення вантажів заявка може бути подана телефонограмою, факсом або за допомогою телефону в усній формі з повідомленням усіх потрібних відомостей (пункт 2.1);

- Товариство зобов'язане прийняти вантаж від Заводу за кількістю на підставі товарно-транспортної накладної і надати вантажоодержувачу на підставі належним чином оформленої (підписаної повноважною особою та скріпленою печаткою або штампом вантажоодержувача) товарно-транспортної накладної та довіреності, отриманої від вантажоодержувача (пункт 2.2.4).

Надані Товариством талони замовника містять відомості про те, який автомобіль здійснював перевезення вантажу та за якою товарно-транспортною накладною, показання спідометра, вартість послуг. Ці талони засвідчені штампом Заводу, містять підпис його представника, а товарно-транспорті накладні містять відомості про асортимент, кількість та вартість товару, що перевозився Товариством, засвідчені відбитками печаток або штампів вантажоодержувачів вантажу та штампами Заводу і підписами вантажоодержувачів.

Висновки місцевого господарського суду щодо пропущення Товариством позовної давності є помилковим.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки-фактури, податкові накладні, подорожні листи з додатками - талонами замовника та товарно-транспортні накладні були направлені Товариством Заводу 17.02.2014 листом, в якому Товариство просило Завод оплатити послуги. Лист отримано Заводом 25.02.2014.

На цей лист Завод не відповів, мотивованих заперечень щодо підписання актів не надав. Відтак з урахуванням умови пункту 3.2 Договору Завод мав оплатити послуги у строк до 27.03.2014 включно, чого ним здійснено не було.

Водночас Договором не обумовлено, в який саме термін Товариство має передати Заводу перелічені в пункті 3.2 Договору документи.

Товариство звернулося з позовом до суду після того, як Завод не відповів на згаданого листа від 17.02.2014.

З відповідним висновками апеляційного господарського суду погодитися повною мірою не можна.

У розгляді справи він, як зазначалося, виходив, зокрема, з того, що "Договором не обумовлено, в який саме термін позивач має передати відповідачу перелічені в пункті 3.2 Договору документи", та з того, що в зв'язку з цим Товариство правомірно звернулося до Заводу з вимогою після одержання останнім у лютому 2014 року листа Товариства з доданими до нього відповідними документами.

Проте при цьому поза увагою та оцінкою суду залишилися доводи скаржника стосовно того, що Договором, а саме пунктом 2.2.11 цього документа, якраз передбачено (обумовлено) терміни передачі всіх документів (товарно-транспортних накладних, довіреностей, актів виконаних робіт) Товариством Заводу. Водночас судом не досліджено й обставин, пов'язаних з належним виконанням Товариством відповідного обов'язку. Між тим усі згадані обставини в їх сукупності безпосередньо впливають на правильність обрахування позовної давності в даній справі, про застосування якої заявлено відповідачем. При цьому суд апеляційної інстанції взагалі не визначився, з якого конкретно дня (дати) починається перебіг позовної давності у спірних правовідносинах сторін.

Не здійснивши з'ясування та оцінки відповідних доводів та обставин, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, в тому числі Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене оскаржуване судове рішення згідно з пунктом 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та відповідним доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір згідно із законом.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 зі справи № 910/5823/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Вовк

Суддя О. Мамонтова